Цей день в історії Великої Вітчизняної війни. До 75 -ї річниці з дня звільнення міста Нікополя Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників

Цей день в історії Великої Вітчизняної війни. До 75 -ї річниці з дня звільнення міста Нікополя Дніпропетровської області від німецько-фашистських загарбників


Починаючи із 17 серпня 1941 року  місто Нікополь два з половиною роки було окуповано ворогом. За цей період фашистами було знищено понад 8 тисяч чоловік (у тому числі, понад 1500 дітей та підлітків). Близько 4 тисяч юнаків та дівчат було вивезено до Німеччини. Загальні втрати, заподіяні німецько-фашистськими загарбниками народному господарству і культурі міста, склали 990 млн. карбованців, сіл району — 945 млн. крб. 

Рішення про початок операції по звільненню Нікополя було прийняте 29 грудня 1943 року в Ставці Верховного головнокомандування Василевським А.В. Гітлерівці приділяли велику увагу обороні Нікопольського плацдарму, оскільки Нікопольський і Марганецький райони багаті марганцевими рудами, які були потрібні Німеччині, а також ці два райони відкривали шлях до Криворізького залізорудного басейну.

За наказом Гітлера для утримання Нікопольського плацдарму була сформована шоста армія, на згадку про шосту армію Паулюса, яка була оточена і розгромлена під Сталінградом. Армією, яка утримувала Нікопольський плацдарм, командував генерал Шернер, той самий Шернер, який відмовився 9 травня 1945 року прийняти умови капітуляції і намагався зруйнувати столицю Чехословаччини м. Прагу.

Навіть сам Гітлер говорив, що падіння Нікопольського плацдарму, втрата марганцевих руд означає кінець війні, і армію, яка обороняла Нікопольський і Марганецький район називав армією помсти, мріючи про помсту за поразку німецько-фашистських військ під Сталінградом. Але гітлерівцям не вдалося помститися за Сталінград.

8 лютого 1944 року місто Нікополь було звільнене від фашистських загарбників. Завдання по звільненню Нікополя було покладене на війська третього і четвертого Українських фронтів. Третім Українським фронтом командував Малиновський Р.Я., четвертим Українським фронтом Толбухін Ф.І.

Малиновський Р.Я., командуючий 3-м Українським фронтом (з жовтня 1943 р. по травень 1944 р.)

Толбухін Ф.І., командуючий 4-м Українським фронтом (з жовтня 1943 р. по травень 1944 р.)

Перший наступ почався 10 січня 1944 року, але 15 січня фашистам вдалося відбити атаки радянських військ. Другий наступ почався 29 січня 1944 року і закінчився 8 лютого 1944 року звільненням Нікополя від фашистських загарбників. Бої за звільнення міста носили наполегливий характер.

Гітлерівці створили на шляху три оборонні вали. Нікопольський плацдарм обороняли 22 дивізії ворога: з них 18 піхотних, 3 танкових і одна моторизована.

За уміле керівництво бойовими діями корпусу у Нікопольсько-Криворізькій операції і особисту мужність 19.03.1944 року генерал-майору Глазунову Василю Афанасійовичу було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Генерал-майор Глазунов В.А.

У боях за звільнення міста відрізнився Надьожкін Герасим Мартемьянович. Командир 3-го батальйону 5-ої гвардійської мотобригади вміло керував діями батальйону під час боїв по знищенню гітлерівців на Нікопольському плацдармі, в лютому 1944 року брав участь при форсуванні річки Конки. 8 лютого 1944 року зі своїм батальйоном Надьожкін Г.М. висадився на північно-східній околиці м. Нікополя, захопивши плацдарм, забезпечив переправу бригади. Взаємодіючи з першим і другим батальйонами, очистив північно-східну околицю міста від супротивника.

Майор Надьожкін Г.М.

Бригада Надьожкіна Г.М. захопила 155 машин і тягачів супротивника, 2 важкі танки, 6 знарядь, 23 кулемети, 200 рушниць і знищила батальйон живої сили фашистів.

У звільненні Нікополя брала участь 37-а гвардійська танкова бригада 32-го гвардійського механізованого корпусу четвертого Українського фронту. Бригадою командував гвардії полковник Корбут Петро Юлійович. У боях за висоту 837 спалахнув його танк. Будучи важко пораненим, Корбут П.Ю. вміло продовжував керувати боєм. 28 лютого 1944 року 37-ма танкова бригада була удостоєна звання Нікопольська, а її командир звання Героя Радянського Союзу.

Полковник Корбут П.Ю.

Відрізнився у боях за звільнення Нікополя Михайличенко Антон Євгенійович, гвардії рядовий третього батальйону 5-ої гвардійської Краматорської окремої мотострілецької бригади четвертого Українського фронту. 8 лютого 1944 року при форсуванні річки Дніпро з ручним кулеметом він очолив групу добровольців і переправився на правий берег Дніпра, з ризиком для життя знищив дві вогневі точки супротивника. Зробив 24 рейси, щоб переправити через річку увесь підрозділ.

 Рядовий Михайличенко А.Є.

При штурмі Нікополя Михайличенко першим з ручним кулеметом і гранатами увірвався на околиці міста, знищив у бою 26 солдатів і 7 офіцерів супротивника. За героїзм і мужність удостоєний звання Героя Радянського Союзу.


У боях за Нікополь билася 209-а штурмова авіадивізія і три винищувальні авіакорпуси. Льотчики Яцин, Шакурський, Смуров, Шуряков у боях за Нікополь повторили подвиг Миколи Гастелло.

При штурмі Нікополя допомагали перевозити війська на човнах через Дніпро комсомолки: Валя Череп, Віра Чорна і Галина Горобець.

У ніч на 8 лютого був захоплений нашими військами залізничний вокзал. Наші воїни захопили два ешелони завантажених продовольством і військовим спорядженням, цистерни з пальним, 80 автомашин і бронетранспортерів, 50 знарядь і мінометів. 162 людини були узяті в полон.

У боях за оволодіння залізничним вузлом міста відрізнилися сержант Свічкарьов, зв'язківці Хохлов і Мірошниченко. У нічному бою десантники вибили гітлерівців з центру міста. У боях за Нікополь було знищено 12 фашистських дивізій. 900 знарядь, 84 кулемети, 4 000 рушниць і автоматів були взяті як трофеї.

Рядовий Свічкарьов О.І.

Рядовий Хохлов К.М.

Рядовий Мірошниченко І.І.

Командир артилерійського взводу артилерійської батареї 174-го артилерійського полку 57-ї гвардійської стрілецької дивізії старший сержант Ванічкін І.Д. 2 лютого 1944 року у бою за с. Шевченкове Нікопольського району знищив дві ворожі самохідні гармати «Фердинанд». Був поранений, але поля бою не покинув.

Старший сержант Ванічкін І.Д.

Рядовий Горьков М.Ф. відзначився 30, 31 січня 1944 року у боях за с. Сорочине Нікопольського району. Активно діяв при прориві оборони ворога та відбиванні його контратак. Звання Героя Радянського Союзу присвоєне 3.06.1944 року.

Рядовий Горьков М.Ф.

Командир обслуги станкового кулемета 174-го стрілецького полку 57-ї стрілецької дивізії рядовий Олексій Федотович Клімашкін з 31 січня до 17 лютого 1944 року при прориві оборони ворога особистим прикладом вів за собою бійців підрозділу. У бою за с. Велика Костромка Апостолівського району замінив вибулого із бою командира роти, знищив декілька десятків ворожих солдат і офіцерів. Загинув 17.02.1944 року.

Рядовий  Клімашкін О.Ф.

Старший лейтенант Поцелуєв Іван Миколайович брав участь у прориві оборони супротивника на північ від м. Нікополя. З групою бійців із 8 чоловік 19 грудня 1943 року першим увірвався на Нечаєву Могилу і утримував її до підходу головних сил. 10 грудня 1943 року з бійцями першим увірвався у розташування противника на Орловій Могилі і особисто знищив 5 ворожих солдат і одного офіцера взяв у полон.

Старший лейтенант Поцелуєв І.М.

Капітан БахірєвВолодимир Миколайович при ліквідації Нікопольського плацдарму з групою бійців форсував р. Дніпро в районі с. Грушовий Кут (нині с. Ленінське, Апостолівський район) і утримував плацдарм, чим забезпечив переправу полку. При форсуванні р. Скарбна ворог, кількістю 250 чоловік, намагався зайти в тил радянських частин, які переправлялися. Капітан Бахірєв В.М. з 20 бійцями став заслоном на шляху атакуючого ворога. Коли загинули всі бійці, оточений німцями Бахірєв В.М., останньою гранатою підірвав себе і ворожих солдат, які намагалися взяти його в полон живим. Це сталося 9 лютого 1944 року. 

Капітан Бахірєв В.М.

При прориві оборони у с. Миколаївка (нині с. Лошкарівка, Нікопольський район) відзначився командир роти 172-го стрілецького полку 57-ї стрілецької дивізії Шатохін І.Г. Рота була атакована двома ротами піхоти супротивника при підтримці самохідних гармат «Фердинанд». У цьому бою ворог утратив вбитими до 40 чоловік і одну самохідну гармату.

Лейтенант Шатохін І.Г.

Розвідник розвідроти 5-ї гвардійської окремої мотострілецької бригади (4-й Український фронт) Мартинов Микола Михайлович у числі перших з групою розвідників переправився на правий берег Дніпра. Вогнем із автомата і гранатами знищив ворожу кулеметну точку. Виконуючи розвідзавдання у м. Нікополі на одній із вулиць зустрівся з групою ворога і вогнем із автомата знищив понад 10 гітлерівців.

Розвідник Мартинов М.М.

П'ятнадцять солдатів і офіцерів були удостоєні звання героя Радянського Союзу: генерал Глазунов В.А., старший лейтенант Поцелуєв І.М., капітан Бахирєв В.М., лейтенант Шатохін І.Г., майор Надьожкін Г.М., воїни Хохлов К.М., Свічкарьов О.І., Мартинов М.М., Мірошниченко І.І., Михайличенко А.Є., полковник Корбут П.Ю., сержант Красуцький Є.І., старший сержант Ванічкін І.Д., рядовий Горьков М.Ф., рядовий Клімашкін О.Ф. 16 військових частин отримали найменування Нікопольських, у тому числі стрілецькі дивізії: шоста, шістдесят перша і двісті сорок друга. У боях за звільнення Нікополя віддали своє життя 700 солдатів і офіцерів Червоної Армії.

За два роки і шість місяців фашистської окупації місту був нанесений великий матеріальний збиток на 418 мільйонів рублів. Було зруйновано 1 000 будинків, школи, дитячі садки, лікарні.

На честь звільнення міста Нікополя 8 лютого в Москві був здійснений артилерійський салют по 12 залпів з 124 знарядь.

8 лютого в дві години дня Нікополь був повністю звільнений від фашистських загарбників. На будівлі Міськради знову замайорів червоний прапор нашої Батьківщини. Гітлерівська Німеччина втратила Нікопольський і Марганецький район, багаті такою найважливішою стратегічною сировиною, як марганцеві руди. Звільнення Нікополя відкрило шлях нашим військам до Криворізького залізно-рудного басейну. 

Нікопольці шанують імена героїв, які віддали життя за звільнення Нікополя від фашистських загарбників. У місті є монумент Незалежності, де поховані нікопольці - учасники Великої Вітчизняної війни і воїни, які віддали життя за звільнення нашого міста, обеліск воїнам-трубникам, загиблим в роки війни біля Південнотрубного заводу, меморіальні дошки на будівлях, де формувалися батальйони народного ополчення.

Іменами нікопольців, героїв Радянського Союзу, а також іменами учасників звільнення Нікополя від фашистських загарбників, які віддали життя на полі бою за свободу і незалежність нашої Батьківщини, названі вулиці міста Нікополя.

Пам'ятник визволителям м. Нікополя від німецько-фашистських окупантів.

Пам'ятник визволителям м. Нікополя від німецько-фашистських окупантів.  

Меморіал і «Вічний вогонь» трубникам, загиблим в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.

Багато радянських воїнів були відзначенні за участь у Нікопольсько-Криворізькій операції. 9 частин та з’єднань, що відзначились в боях за Нікопольщину, були нагороджені бойовими орденами. Шістнадцятьом присвоєне найменування “Нікопольських”, і 7 частин та з’єднань отримали звання “Нижньо-Дніпровських”.

За мужність та героїзм, виявлені у боротьбі з німецькими окупантами, за визволення міста Нікополя і розгром Нікопольського угрупування німецьких військ 15 радянських воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу, зокрема

Лейтенант Перевозніков А.Т.

Перевозніков  Андрій Тимофійович народився в 1911 р. у с.  Першопилипівка  Холмського району Калінінської області в сім’ї  селянина. Національність росіянин. Освіта 7 класів. У 1930-ті роки Перевозніков  А.Т. працював  робітником – муляром на будівельних об’єктах  м. Барабинська.

29 травня 1941 р.  призваний Барабинським  районним  військовим комісаріатом в Червону Армію.  З 17 липня 1941 р. на фронті. Закінчив курси  молодших лейтенантів. Тричі був поранений в боях. Наказом по 333-ій стрілецькій дивізії Південно – Західного фронту від 24 серпня 1943 р. № 037/11 командир стрілецької роти 1108-го стрілецького полку лейтенант Перевозніков А.Т. був нагороджений орденом «Червоної Зірки» за вміле керівництво ротою в наступальному бою, знищення особисто  німецького станкового кулемету і  виконання бойового завдання.

26 листопада 1943 р., виконуючи бойове завдання командування 333-ої СД, лейтенант Перевозніков А.Т. з групою бійців форсував Дніпро а районі с. Розумовка (на захід від острова Хортиця) і знищив в бою кулеметну позицію німців, чим забезпечив переправу піхоти. В подальшому  першим вийшов на висоту, де відбив 5  німецьких контратак, при чому особисто знищив 15 ворожих солдат і офіцерів.  Під  його командуванням  було знищено 3 німецьких танки. Завдяки діям підрозділу під командуванням лейтенанта Перевознікова А.Т. був  утриманий важливий плацдарм  на правому  березі Дніпра для наступу 6-ої армії 3-го Українського фронту на Нікопольському напрямі.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1944 р. за вміле  керівництво бойовими діями, особисту мужність і героїзм лейтенанту Перевознікову А.Т. було присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

Під час бою за залізничну станцію Нікополь 7 лютого 1944 р. командир взводу 1108-го стрілецького полка 333-ої стрілецької дивізії лейтенант Перевозніков А.Т. загинув. Був похований на території північно – східної околиці м. Нікополя біля залізничної дороги.

Наказом командира 34-го гв. стрілецького корпуса 6-ої армії від 07.03. 1944 р. №8/11 лейтенант Перевозніков А.Т.  був нагороджений орденом Вітчизняної війни (посмертно).

В квітні 1975 р. під час перепоховання останків загиблих в бою за Нікополь і померлих від ран  та хвороб в шпиталях для військовослужбовців РСЧА до  братської могили на території Меморіала «Вічна Слава», прізвище та ініціали Перевознікова А.Т. були викарбувані на  гранітній плиті .

Відрізнився у боях за звільнення міста і батальйон старшого лейтенанта Євгенія Івановича Красуцького, який висадився в районі пивоварного заводу. Група десантників вибила супротивника з території заводу і прилягаючого району, що дозволило полку швидко переправитися через Дніпро і почати бої за Нікополь.

Капитан  Красуцький Є.І.

Красуцький Євген Іванович народився  у 1918 р. у м. Петроград (на сьогодні м. Санкт - Петербург ). Національність росіянин. Після закінчення середньої школи  працював електриком у міському  трамвайному парку. В Червоній Армії з 1941 р. і учасник бойових дій на фронті з 22 червня 1941 р. з перервами. Закінчив військово – політичне училище та курси вдосконалення командного складу.

Під час служби у 59-ій гвардійській стрілецькій дивізії за зразкове виконання  завдань командування на фронті, мужність і героїзм наказом  командира 59-ої гвст від 29 травня 1943 р. №16/11 заступник командира роти 179-го гв. стр. полка гвардії старший лейтенант Красуцький Є.І. був нагороджений  орденом «Червона Зірка». Двічі був поранений на фронті (05.11.41 р. та 12.08.1943 р.).

Учасник боїв  на Нікопольському плацдармі  з листопада 1943 р. 06 лютого 1944 р.  Красуцькому Є.І. присвоєно звання  гвардії капітана. В ніч з 7-го на 8-е лютого 1944 р. командир батальйону 1008-го стрілецького полка 266-ї стрілецької дивізії  3-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту гвардії капітан  Красуцький Є.І. після  вигнання німців з с. Кам’янка  Запорізької області на чолі бійців батальйону прорвався до р. Конка, вибив німців  з її берега  і примусив їх відступати за Дніпро. Використовуючи дошки, колоди і човни, передові загони батальйона на чолі з Красуцьким Є.І. першими  вийшли до Дніпра і розпочали його форсування. Красуцький Є.І. першим увірвався в м. Нікополь, тим самим  забезпечив плацдарм для батальйону і його переправу для  визволення м. Нікополя . Під час  бойових  дій батальйон Красуцького Є.І. наніс втрати живій силі противника і захопив трофеї.

Під час подальших бойових дій Красуцький Є.І. був важко поранений 14 лютого 1944 р. і евакуйований  у шпиталь «ППГ-2415», який знаходився у цей час у Нікополі. Помер від ран 17 березня 1944 р. і похований  на військовому цвинтарі по вул.    К. Маркса в  м. Нікополя.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 р. гвардії капітану Красуцькому Є.І. присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У  квітні 1975 р. під час перепоховання останків загиблих в бою за Нікополь   та померлих від ран та хвороб у шпиталях  військовослужбовців РСЧА та до братської могили №1  на території Меморіала «Вічна Слава» прізвище та ініціали Красуцького Є.І. було викарбувано  на плитах меморіалу. 

Україно моя – рідний сонячний край. 
Україно моя – синіх весен розмай.

За високу красу і твій радісний сміх 
Умирали бійці на просторах твоїх.

На жорстоких фронтах у запеклім бою 
Відстояв наш народ Україну свою.

У безмежних степах спочивають сини, 
Обелісків ліси стережуть їхні сни.

Кумачево цвіте сонцесяйна весна, 
Не забудем повік дорогі імена.

І тектиме з небес у Дніпро зорепад 
Орденами живих і полеглих солдат.

Аліса Кісіль,

нікопольська поетеса

З матеріалів відкритих місцевих інформаційних джерел


Ви можете обговорити цей матеріал на наших сторінках у соціальних мережах