НЕ ПОМЕРКНЕ СЛАВА ПАРТИЗАНІВ!

НЕ ПОМЕРКНЕ СЛАВА ПАРТИЗАНІВ!


Такою думкою пронизаний кожен виступ учасників науково - практичної конференції «Внесок партизанів та підпільників України у Перемогу у Великій Вітчизняній війні (1941 – 1945 рр.), організованої  Центральним комітетом Компартії України спільно з Антифашистським комітетом України, комсомолом України, Спілкою радянських офіцерів України та Всеукраїнським громадським об’єднанням «Інтелігенція за соціалізм».

Свою аналітичну доповідь «Боротьба партизанів та підпільників України проти німецько – фашистських окупантів і їхніх пособників в роки Великої Вітчизняної війни(1941 – 1945 рр.)» секретар ЦК КПУ, голова Антифашистського комітету України Георгій Буйко розпочав   заявою про те, що партизанський рух був вимушеним явищем у протистоянні з ворогом. Доповідач категорично спростував  твердження деяких  сучасних лжеісториків та проамериканських політиканів – соціологів про те, що в Перемозі над фашистською Німеччиною партизани України зіграли незначну роль, оскільки це начебто Україні було не притаманно. І довкола самої назви війни Великою Вітчизняною з подачі цих же спотворювачів історії точаться різні спекуляції.

Але всі добре пам’ятають, зазначив Георгій Буйко, що Друга світова війна розпочалась 1 вересня 1939 року після нападу на союзника гітлерівської Німеччини тодішню Польщу, яка протягом двох тижнів бездарно програла все, що можна було програти, і втратила свою державність. І закінчилась ця війна 2 вересня  1945 року підписанням японськими мілітаристами акту капітуляції у цій війні.

А поняття Великої Вітчизняної війни  означає всенародне протистояння   загарбникам на всіх фронтах . Та як відомо, фронт не може діяти без надійного тилу, який би забезпечував його бійців і зброєю, і продовольством,  і конкретною бойовою  підтримкою. Історія свідчить: на захист своєї інтернаціональної Батьківщини  від поневолення тільки в Україні стали понад 2 мільйони чоловік – партизанів, підпільників та їхніх активних помічників з числа радянських патріотів, представників понад  60 національностей країни. Патріотично налаштоване населення  окупованих територій бралося за зброю, організовувало всенародну боротьбу проти окупантів нашої Вітчизни.

Партизанський  рух в Україні, підкреслив Георгій Буйко, був складовою частиною партизанського руху великої країни, який у перші дні війни нав’язував непримиренну боротьбу німецько-фашистським окупантам, їхнім сателітам та їхнім посібникам.  Тоді ж директивні органи країни та республік почали організовувати партизанський та підпільний рух. І хоча цей рух  був масовий, проте недостатньо організований з єдиного центру.  На захист рідної Вітчизни стали до 2 тисяч партизанських загонів. Але відсутність досвіду боротьби, стрімкий рух ворога, розгубленість  та й зрадництво, звичайно, породили безліч проблем, які треба було вирішувати негайно. І вони вирішувались.

Десятого вересня 1941 року Сумська область вже опинилась під п’ятою ворога. І дід Сидір Ковпак разом з тринадцятьма  товаришами (а в жовтні їх уже було 57 чоловік), за дорученням партії пробирається у Спадщанський ліс, щоб там організувати опір гітлерівським загарбникам. Саме вони заклали основу першого партизанського з’єднання, яке згодом переросло у першу партизанську дивізію імені Сидора  Ковпака, вона наводила жах на гітлерівських вояків.

Партійні органи разом з армійським керівництвом та підрозділами народного комісаріату внутрішніх справ докладали багато зусиль, щоб вируючий сплеск всенародного опору фашистським загарбникам об’єднати і спрямувати в єдине русло. З цією метою у травні 1942 року  створюється центральний штаб партизанського руху всієї країни. Такий же штаб почав діяти і в Україні, очолюваний Тимофієм Строкачем, а заступником у нього був секретар ЦК  партії Мойсей Співак. Рішенням ЦК ВКП(б) 2 жовтня 1942 року створюється нелегальний ЦК Компартії України. Йому доручили очолити весь партизанський  рух і підпілля. В ряду з Ковпаком були Руднєв, Федоров та інші талановиті командири народних месників.

Дехто сьогодні, визнаючи, що був такий рух, який з несподіваного боку завдавав ударів фашистам, забуває  сказати велику правду про те, хто здійснював політичне керівництво всенародною боротьбою. А здійснювала його Комуністична партія. Розгорнута партійними органами робота сприяла тому, що вже в 1942 році на території України  діяли нелегальний ЦК, 23 нелегальних обласних комітетів та понад 200 партійних  міських, районних та міжрайонних партійних комітетів.

Мільйон чотириста тисяч громадян України допомагали партизанам і підпільникам  в їхніх діях проти фашистів. В цій масі було 13,6 відсотка комуністів, 19,9 відсотка комсомольців і 66,5 відсотка безпартійних. Тобто у поєдинку з ворогом діставало своє підтвердження і загартування духовне гасло суспільства – «Народ і партія – єдині».

Тверезо мислячі історики, говорячи про ефективність боротьби партизанського руху (захоплення великої кількості зброї та руйнування важливих об’єктів зв’язку, знищення бойової техніки та живої сили противника, постійне перешкоджання просуванню ворожих  формувань тощо), відзначають, що народні месники своїми діями відволікли 50 дивізій, тобто четверту частину  гітлерівських військ, кинутих на нашу країну.

Активну силу партизанських загонів, - сказав перший секретар ЦК ЛКСМУ,член президії Антифашистського комітету України  Михайло Кононович, - складали майже 26 тисяч комсомольців. Під керівництвом партії велика робота проводилась по зміцненню комсомольсько – молодіжного підпілля.  Ще напередодні окупації в багатьох містах і селах  України було створено 9 підпільних обкомів комсомолу (Чернігівський, Київський, Полтавський, Сумський, Дніпропетровський, Запорізький, Сталінський, Харківський, Ворошиловградський), а також 213 міськкомів та райкомів ЛКСМУ, 286 первинних комсомольських організацій, залишено566 комсомольців – одинаків.

Всього, за неповними даними, для підпільної роботи в тилу ворога було залишено майже 3 тисячі комсомольців та молоді. Уже в перші дні війни  ЦК та обкоми ЛКСМУ створили 11 молодіжних загонів. В яких воювали близько 1500 комсомольців. Крім того, 7 тисяч комсомольців було направлено в інші партизанські загони. Протягом короткого часу комсомол України послав у партизанські загони до 8,5 тисячі своїх членів.

Особливо великих масштабів комсомольсько-молодіжний опір в тилу ворога набув з осені 1942 року. Якщо в липні цього року в рядах українських партизанів нараховувалось віком до 26 років 4250 чоловік, то в січні 1944 року – 14 тисяч. Комсомольці –підпільники  проникали у військові частини ворога, на залізничний транспорт, аеродроми, промислові та сільськогосподарські підприємства і вели там підривну роботу, здійснювали диверсії, дезорганізуючи роботу в тилу ворога. Вони вели розвідку, поширювали серед населення листівки з викриттям фашистської пропаганди, знищували гітлерівських солдатів та офіцерів.

Безприкладний героїзм виявили члени підпільних молодіжних організацій : «Молода гвардія» (Краснодон), «Партизанська іскра» (Миколаївська область), Хотина (Буковина), Луцька (Волинь), групи Паші Савельєвої та інших, які віддали своє життя у боротьбі з фашистськими загарбниками, ставши символами мужності молоді.

Глибоку, історично вивірену,  дослідницько – правдиву оцінку боротьбі партизанів та підпільників України проти німецько-фашистських окупантів та їхніх пособників у роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945рр.) дали у своїх виступах на науково-практичній конференції  голова комітету ветеранів військової служби Дмитро Кравчук, другий секретар Сумського обкому партії Олександра Переросла, партизан і син партизана, керівник  Коростенської Спілки радянських офіцерів Житомирщини Володимир Омельянчук, другий секретар Київського міськкому  КПУ Сергій Мнацаканов.

Змістовні пропозиції щодо захисту правди історії про партизанський рух в Україні та утвердження героїко-патріотичних традицій, як головне практичне завдання всіх прогресивних, демократичних сил країни, висловлювали  перший секретар Київського  обкому КПУ, член президії Антифашистського комітету України Микола Кухарчук, другий секретар Київського обкому КПУ, член президії Всеукраїнського громадського об’єднання «Інтелігенція за соціалізм» Володимир Галицький, кандидат філософських наук, старший науковий співробітник  Інституту соціології АН України, член президії ВОО «Інтелігенція за соціалізм» Анатолій Арсеєнко та доктор технічних наук, заступник голови Антифашистського комітету України Олег Грачов.

У зв’язку з наближенням 75 – річчя  визволення України та Перемоги радянського народу у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років учасники зібрання закликали регіональні та місцеві партійні комітети, громадські організації активізувати підготовку та проведення науково-практичних  конференцій, «круглих столів», диспутів, інших заходів, присвячених правдивому висвітленню  цих героїчних та доленосних подій в історії нашого народу.

Вадим Корнієнко.

Фото автора


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях