Заява Центрального Комітету Компартії України з приводу Рішення Конституційного суду України стосовно конституційності закону про декомунізацію

Заява Центрального Комітету Компартії України з приводу Рішення Конституційного суду України стосовно конституційності закону про декомунізацію


Розглянувши конституційне звернення 46 народних депутатів України, Конституційний суд України ухвалив 16 липня 2019 року Рішення, яким визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним) Закон України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону їхньої символіки».

Рішення КСУ є скоріше політичним, аніж правовим, документом,  прийнятим з метою створення псевдоправової основи для завершення розправи над Комуністичною  партією України – єдиною в країні політичною силою, яка виступає виразником і послідовним захисником інтересів людей праці, стоїть на сторожі національних інтересів  Вітчизни, її територіальної цілісності, державного і економічного суверенітету. Ухвалюючи його, судді Конституційного суду виявили неприпустимі для служителів Феміди упередженість, флюгерство і юридичне невігластво.

Встановленому в Україні в результаті державного перевороту 2013-2014 років режиму не вдалося після п’яти років розслідування і судових розглядів встановити будь-яких порушень Компартією Конституції України, які  могли б слугувати підставою для її заборони. Ухвалене більше чотирьох років тому рішення Окружного адміністративного суду міста Києва про припинення діяльності КПУ (без їі заборони) лише через те, що вона не відмовилася від своєї назви і символіки, судові органи досі не наважувалися переглянути в апеляційному порядку саме через очевидну неконституційність закону про декомунізацію, покладеного в  його обґрунтування.

Реалізуючи поставлену мету, судді Конституційного суду взяли на себе невдячну місію: заявити про себе мало не як про «друге видання Нюрнбергського процесу», вчинити суд над історією, дати оцінку суспільним процесам, які відбувалися на території нинішньої України, в Європі і в світі за більш ніж віковий період. При цьому  трагічні факти  і події , які дійсно мали місце в непростій, драматичній історії нашого народу, подаються в однобічному, викривленому вигляді, а то й просто змішуються з вигадками, безпідставними звинуваченнями, продиктованими ненавистю до радянського минулого, до партії комуністів, під керівництвом якої  радянським народом було здійснено всесвітньо-історичні звершення. А напівправда, як відомо, часто-густо є гіршою, ніж відверта брехня. В даній ситуації маємо справу саме з таким підходом.

Наскрізною в Рішенні Суду є фальшива ідея про «тотожність комуністичного і нацистського режимів». При цьому нав’язується думка, що режим, який існував в СРСР, до складу якого входила Україна, був гіршим, ніж фашистський, що його існування  позначене лише репресіями, «нещадною експлуатацією людини, ставленням до неї як до засобу досягнення своїх цілей», «голодоморами», «руйнуванням соціальної структури суспільства та суспільної моралі, розпалюванням соціальної, міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі і ненависті», запровадженням «вкрай неефективної економічної системи», «знищенням значної частини природних ресурсів». Навіть у тому, що на початковому етапі  Другої світової війни фашистській Німеччині вдалося захопити територію майже всієї Європи, звинувачується … Радянський Союз.

Все це – суцільна брехня. Судді,  більшість з яких виросли і сформувалися за радянських часів, скориставшись соціальними перевагами соціалістичного ладу, «забули» про те, що:

– сама поява України як державного утворення і її становлення в нинішніх кордонах стали можливими завдяки Великій Жовтневій соціалістичній революції і ленінській національній політиці Комуністичної партії, перемозі радянського народу у Великій Вітчизняній війні;

– відданість соціалістичному ладу, підтримку встановленню радянської влади на території України (що Верховна Рада оголосила злочином) український  народ підтвердив величезною більшістю у дуже гострій громадянській війні, підтримавши з багатьох політичних партій саме Комуністичну партію, її програму;

– Україна разом з Російською Федерацією, Білорусією і Закавказькою Федерацією (Азербайджан, Вірменія, Грузія) виступила ініціатором і стала повноправним суб’єктом Союзу Радянських Соціалістичних Республік, у складі якого наш народ добився вражаючих успіхів у розвитку економіки, науки, освіти, самобутньої культури і мистецтва, Україна зайняла місце п’ятої держави континенту (на рівні Франції);

– за радянських часів  в Україні дістала всебічного розвитку і здобула статусу державної українська мова, при цьому розвивалися і вільно використовувалися російська мова, мови національних меншин;

– народ України, як і народи інших союзних республік, повністю користувався соціальними завоюваннями соціалістичного ладу (відсутність безробіття, дешеві житло, житлово-комунальні та інші послуги, безплатні загальнодоступні освіта й охорона здоров’я, щасливе дитинство, забезпечена старість);

– в суспільстві утверджувалися найкращі соціальні і моральні засади – соціальна справедливість, рівність, колективізм, дружба народів, взаємодопомога, моральна чистота, толерантність, наполегливо долалися протиріччя, породжені класовою боротьбою часів громадянської війни і перших пореволюційних років; українське суспільство  поступово ставало згуртованішим, зміцнювалась його єдність (хоча проблеми минулих часів ще давалися взнаки);

– Українська РСР стала авторитетним і впливовим членом Організації Об’єднаних Націй, інших міжнародних організацій;

– немеркнучою сторінкою увійшла в історію Перемога радянського народу над фашизмом у Великій Вітчизняній війні, за яку віддали життя мільйони комуністів, комсомольців, безпартійних синів і дочок народу України.

Навіть не згадавши, хоча б побіжно, про ці історичні звершення, здобуті самовідданою працею нашого народу під керівництвом Комуністичної партії, судді Конституційного суду продемонстрували свою необ’єктивність, небажання справедливо підійти до питання, від вирішення якого залежать життя і доля мільйонів людей. Про дотримання Судом  принципів законності, верховенства права годі й говорити.

Багато місця в Рішенні Суду зайняла проблема партійної символіки. Складається враження, нібито саме в ній, у використанні її при відзначенні відповідних історичних подій, що кваліфікується  як злочинна «пропаганда  комуністичного режиму», судді Конституційного суду, як і народні депутати України, ухвалюючи закон про декомунізацію, вбачають чи не найбільшу загрозу незалежності України, самому її існуванню. Але ж червоний прапор з п’ятикутною зіркою, серп і молот як уособлення єдності людей праці – робітничого класу і селянства, – це святині для старших поколінь нашого народу. Під ними творилася і розквітала наша держава, здобувалася Перемога над фашизмом. Зневажати ці символи, тим паче забороняти і карати за їх використання – це не  просто наруга над історичною  пам’яттю нашого народу і образа його старших поколінь. Це – злочин, якому не може бути виправдання.

Слід привернути увагу й до того, що ні в законі про декомунізацію, ні в Рішенні Конституційного суду навіть не згадується про свастику, яка є зловісним символом фашизму, під яким творилися страхітливі злочини проти людства, а сьогодні під нею і нацистськими гаслами виходять на вулиці і площі столиці, інших населених пунктів України численні банди бойовиків, але їхні суспільно-небезпечні дії не викликають відповідної реакції з боку органів влади.

Об’єктивно це спрямовано на створення вододілу між поколіннями нашого народу – тими, хто будував і відстоював державу, і молоддю, яка не знає правди про наше непросте минуле і ось уже майже тридцять років виховується в дусі ненависті до соціалізму, войовничого антикомунізму і зоологічної русофобії . Наслідком такої політики може бути тільки поглиблення розколу в суспільстві, зростання загрози розвалу Української держави, чого допустити не можна.

Автори Рішення Суду, намагаючись довести неприйнятність комунізму, марксизму-ленінізму, роблять це примітивно і безграмотно. Згадується, наприклад, про ідею «світової революції», відкинуту більше як дев’яносто років тому. Але не говориться про головне, а саме – що сутністю соціалізму і комунізму є досягнення соціальної справедливості, соціальної рівності (не зрівнялівки!) , справжнього народовладдя, побудова суспільства, в якому свобода кожного є умовою свободи для всіх.

Що ж до репресій, інших порушень соціалістичної законності, то принципова оцінка цим та іншим негативним явищам, що мали місце в процесі боротьби за побудову соціалізму, була дана самою КПРС і партійними організаціями, які входили до її складу, в тому числі Компартією України.

Наша партія, створена в 1993 році, не має відношення до негативів у практиці КПРС минулих років. Але своє критичне ставлення до них вона однозначно висловила в своїх програмних та інших документах.

Хоч як це прикро, але фактом є те, що найвищий і єдиний в країні суд конституційної юрисдикції – Конституційний суд визнав конституційним закон, який брутально порушує Конституцію України, права і свободи мільйонів людей і, за висновком міжнародних правових інституцій, не узгоджується з демократичною практикою країн Європи, до якої прагнуть приєднати Україну нинішні їі можновладці.

І зроблено це у той час, коли Україна в результаті антисоціалістичного перевороту 1991 року, відмови від завоювань і позитивної практики радянських часів перетворилася на найвідсталішу, найбіднішу, вимираючу країну континенту, яка, до того ж, втрачає свій державний і економічний суверенітет і в якій брутально порушуються законність, конституційні права і свободи людини і громадянина.

Наша партія, її члени, всі прихильники комуністичної ідеї не можуть примиритися ні з законом про декомунізацію , ні з Рішенням Конституційного суду. Ми використаємо всі правові можливості, в тому числі звернення до Венеціанської комісії, Європейського суду з прав людини, аби захистити брутально порушені права і конституційні свободи.

У Рішенні Конституційного суду нинішня Компартія прямо не згадується. Але в завуальованій формі, говорячи про неможливість визнавати її легітимною, твердячи про відсутність в Україні для цього юридичного підґрунтя, суд явно орієнтує на заборону нашої партії, безпідставно звинувачуючи її у «запереченні засад конституційного ладу України, права Українського народу на власну незалежну державу, закликах до ліквідації української незалежної держави, порушення її територіальної цілісності». Хоча ні в її установчих, програмних чи інших документах, ні в практичних діях немає нічого, що свідчило б про порушення нею положень Основного Закону держави.

Конституційний суд не звернув увагу навіть на те, що Комуністична партія, не будучи забороненою, не допускається до участі у президентських, парламентських, місцевих виборах, що є очевидним, брутальним порушенням Конституції України, яке вчиняється на підставі закону про декомунізацію.  А цей закон , на порушення Закону про політичні партії, передбачає припинення діяльності партії  без її заборони. Ігноровано положення статті 37 Основного Закону, яка передбачає заборону, а не припинення  діяльності об’єднань громадян, при наявності підстав, вичерпно визначених у цій же статті, лише у судовому порядку. До того ж, рішення Окружного суду міста Києва про припинення діяльності КПУ не набрало чинності, оскільки наша апеляція на це рішення досі не розглянута.

Якщо діятимуть драконівські закони про декомунізацію, партійці, прихильники ідей комунізму боротимуться, діючи в рамках Конституції, за їх скасування, за права людей праці, за побудову в  Україні суспільства соціальної справедливості і народовладдя.

Розраховуємо на підтримку нашої справедливої боротьби  демократичними силами як в Україні, так і в інших країнах. Адже історичний досвід свідчить: забороною комуністичних партій реакційні, диктаторські режими не обмежуються.

Прийнято одноголосно на засіданні Президії

Центрального Комітету Компартії України за участю

перших секретарів регіональних партійних комітетів

25 липня 2019 року


Вы можете обсудить этот материал на наших страницах в социальных сетях